Лід і сніг, біль і сміх
На землі, що закута в гріх,
Наче клаптева ковдра на ній
Місто в сплетінні доріг.
Хмари й дим понад містом пливуть,
Розчиняючи світлу блакить,
Люди в нім споконвіку живуть,
В їх стражданнях багато століть
Проминуло під світлом зорі,
Що названа Сонцем.
І з прадавніх часів війна,
Іде без вагомих причин,
Безсмертям торгує вона,
Приймаючи безліч личин.
Кров молода пролилась…
Її завтра покриє земля,
Післязавтра на ній вродить трава,
Ця планета стане знову жива
І зігріта промінням зорі,
Що названа Сонцем.
А нам слід пам’ятати завжди,
Що лиш ті не підуть в забуття,
Хто ніколи й ніяк не ділив
На пропорції смерть і життя.
Їм не треба знати слів «так» і «ні»,
І не треба ні чинів, ні імен,
Щоб у дійсності, чи віщому сні
Досягнути до кінців Ойкумен
Та упасти в тяжінні зорі,
Що названа Сонцем.