Білий сніг, сіра крига,
На розтрісканій землі.
Ковдрою клаптевою на ній -
Місто у дорожній петлі.
А над містом пливуть хмари,
Затулюючи небесне світло.
А над містом – жовтий дим,
Місту дві тисячі років,
Прожитих під світлом Зірки
На ім’я Сонце…
Й дві тисячі років – війна,
Війна без особливих причин.
Війна – справа молодих,
Ліки проти зморшок.
Червона, червона кров
Через годину вже просто земля,
Через дві на ній квіти та трава,
Через три вона знов жива
Та зігріта променями Зірки
На ім’я Сонце…
Й ми знаємо, що так було завжди,
Що Долею більш любимий той,
Хто живе за іншими законами
Та кому помирати молодим.
Він не пам’ятає слова «так» та слова «ні»,
Він не пам’ятає ані чинів, ані імен.
Та здатний дотягнутися до зірок
Не зважаючи, що це сон,
Та впасти, обпаленим Зіркою на ім’я Сонце.