Я, я, я, я залишаю свій дім.
Я, я, я, я залишаю все в нім.
Я, я, я, я лечу подихом в вись.
Я, я не дивитимусь вниз. Не дивитимусь...
Знаєш, тільки там, де мій храм,
Я могла би залишатися собою навічно.
Знову незакінчена гра.
На повторі боротьба протиріч. Навіщо?
Стіни, що сцілювали сотні разів,
Старий керамзит вперемішку з бетоном,
Із гулом, і стоном тут спогадів тона,
Та все одно вдома. Чуєш? Я вдома.
Постріл ― промах.
Знову кличе ціль, значить, я готова.
І що там далі: тест чи залік?
Між порожніх вулиць чи в повнім залі?
Що я залишаю за собою, тільки хто б це знав?
Там я падала додолу й піднімалась з дна,
Там збирала по крупиці своє справжнє "я".
Там не мати, не зв'язки, колір аж ніяк. Ніяк...
Все відпускаю. Не хочу тримати всередині зла.
Ми не ідеалі, та просто кривої **** на злам.
Побачене вчора ― це досвід сьогодні для нового дня.
Сховаю тихенько це в серці... І я...
Я, я, я, я залишаю свій дім.
Я, я, я, я залишаю все в нім.
Я, я, я, я лечу подихом в вись.
Я, я не дивитимусь вниз. Не дивитимусь...
Я купу-купу-купу разів мутила посів.
Я так палко чекала врожаю.
І скільки було збитих колін?
Життєвий трамплін я вкопала.
Я ж відкопаю. Чула
Мільйони обіцянь, мільйони переконливих слів.
Та граблі помічено: брати тут нічого.
З новими силами я іду далі.
Ти не проси мене знову обертатися назад.
Як чиста сльоза, я відкрита до всього нового.
Знову обертатися назад. Він, як новий фасад:
І яскравий, і свіжий. І знову я іду з богом.
Там, за рогом, відображення моє між цих камер
В горлі комом.
В пляшці кава. Мов реклама Комфі, я всім цікава.
(Цікава, цікава...) Будеш дивитись на мене, як завше,
В середені щось одізветься. Більше ні слова.
Я, вставши, піду собі далі, куди так веде мене серце.
Готова до змін, я пірну з головою. Залишиться тільки ім'я. (Моє ім'я)
Все інше сховаю десь тихо за ребра... І я...
Я, я, я, я залишаю свій дім.
Я, я, я, я залишаю все в нім.
Я, я, я, я лечу подихом в вись.
Я, я не дивитимусь вниз.
Не дивитимусь...