Повертаємся, всіявши зойком оази;
Кров на піхвах, засмага східна.
Та зачинене місто, мов острів прокази,
Або клітка, в якій єхидна.
Поки нас не було, поки нас у пустині
Прошивала сурма побідна,
На стовпах і криницях, мов сіль на хустині,
Проступило тавро: єхидна.
Приспів:
Єхидна, єхидна!
Ми згубили себе в агарянськім поході.
Перемога цілком не видна.
І до рідних дверей нам достукатись годі,
І вітчизна немов єхидна.
Рідні панни зів’яли по вежах і клітях,
Пізня ласка така фригідна.
В зимних венах померло дзвінке повноліття,
А в очах ожила єхидна.
Приспів
Це вона відкладає століття, мов яйця,
По торгах, де музика мідна,
Де помости смертей, де живуть і бояться,
А юрба сичить, мов єхидна.
Приспів
Що я можу? Хрипуча сурма наді мною.
Я півсвіту пройшов приблизно.
Можу босим піти за твоєю труною,
Рідна панно, стара Вітчизно. (2)