Місто розколиться на міріади дзеркал,
Рвуться в любовних пожежах петарди сердець,
Стінка за стінку, душа, за душею журба,
Тягне в болотяну слизь зачарованных місць.
Я же ніколи нікому тебе не віддам,
Серце співало і плакали горді льоди,
Наші тіла би могли відшукати по слідам,
Тільки би ми не забули лишити сліди.
Дайте мені білії крила, - я потопаю у вирі,
Через терні і провода, - в небо, тільки б не мучився.
В хмарку маленьку перетворюсь й над твоїм скромним будиночком
Розридаюсь косим дощем; знаєш, я так зіскучився!
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш...
Стрінемось і за секунду проносится ніч,
Та вічністю чорною розлука обрушится знов.
Тож ми чому все ж таки розбігаємось втім?
Знаєм в якому ж бо напрямку наша любов.
Ми один одному стали немов дзеркала.
Бачить тебе - все частіше себе впізнавати,
Ниткою-маревом голка нас зшила вона
Боляче коли міста хочуть нас розірвати.
Дайте мені білії крила, - я потопаю у вирі,
Через терні і провода, - в небо, тільки б не мучився.
В хмарку маленьку перетворюсь й над твоїм скромним будиночком
Розридаюсь косим дощем; знаєш, я так зіскучився!
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш...
Дайте мені білії крила, - я потопаю у вирі,
Через терні і провода, - в небо, тільки б не мучився.
В хмарку маленьку перетворюсь й над твоїм скромним будиночком
Розридаюсь косим дощем; знаєш, я так зіскучився!
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився!