Місто розірветься на міріади зеркал,
Рвуться в любовних пожежах петарди сердець,
Стінка за стінку, душа,
за душою журба,
Тягне в болотяні топі зачарованих місць.
Я ж тебе ніколи, нікому не віддам,
Співало сердце і плакали горді льодовики,
Наші тіла могли б відшукати по слідах,
Якби ми не забули залишити їх.
Даруйте мені білі крила, - я потопаю у вирі,
Через терни і дроти, - в небо, тільки б не мучитися.
Хмаринкою маленькою обернусь і над твоїм крихітним будиночком
Розридаюсь косим дощиком; знаєш, я так скучив!
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш...
Зустрілись і за секунду пробігає ніч,
Але вічністю чорною розлука кинеться знов.
Так чому ж ми всі тікаємо геть?
Знаючи у якому напрямку наша любов?
Ми один для одного давно стали як зеркала.
Бачити тебе і все частіше себе впізнавати,
Ниткою-невидимкою нас намертво зшила вона,
Так боляче коли міста хочуть тебе розірвати.
Даруйте мені білі крила, - я потопаю у вирі,
Через терни і дроти, - в небо, тільки б не мучитися.
Хмаринкою маленькою обернусь і над твоїм крихітним будиночком
Розридаюсь косим дощиком; знаєш, я так скучив!
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш...
Даруйте мені білі крила, - я потопаю у вирі,
Через терни і дроти, - в небо, тільки б не мучитися.
Хмаринкою маленькою обернусь і над твоїм крихітним будиночком
Розридаюсь косим дощиком; знаєш, я так скучив!
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,
Знаєш, я так зіскучився,