На пероні поміж юрби, серед моря людських тривог,
Так нежданно зустрілись ми – знову доля звела нас двох.
І не знаємо, що сказать, і не в силі знайти слова,
А в душі лише біль образ, а на серці печаль одна.
Я не вірю тобі,
Я не вірю собі,
Я не вірю очам,
Я не вірю словам.
Той загублений дивний світ, той непізнаний рай землі,
Серед тисячі довгих літ, лиш наснився тобі й мені.
Так невпинно минає час і ніщо не повернеш знов,
На пероні поміж юрби провели ми свою любов.
Я не вірю тобі,
Я не вірю собі,
Я не вірю очам,
Я не вірю словам.