Прийде воно, я відчувала, не знати "Що?", "Яке?", "Чому?"
Стукне в вікно і я фіранку підніму
Іржаві замки на землю брязнуть, порозтинаються вузли
Світ буде мій, космос теж не чужий
Не вніму пітьму, я кивну йому
А вітер кошлатить волосся
В очах птиця зграї так сяють яскраво
Що мені не до снаги, я ходжу по воді
Я вічність за мить проживу і еру зіщу я нову тоді
Чоєш кроки тверді? Вже майбутнє в ході
Замість імли — бліді тумани, та не поменшав жмут доріг,
Де не лягли сліди моїх маленьких ніг
Скільки на берегах пізнання? Мушель безцінних ще знайду?
Скільки вершин підкорю і глибин проламаю криг?
Прочитаю книг?
А вітер кошлатить волосся
І серце виводить урочу кантату
Я не іду, а несе мене в танці тоді
Віддамся я вільним вітрам
Хай звіть мене в тридесятий край,
Де вже ночі бліді, де майбутнє в ході