Свої проблеми собі залиш,
Я без них легко обійдуся.
Зрозумій: я не змінюся,
Твоя совість – тягар лиш,
Який не витримати навіть наполовину.
Ти скоріше будеш єдиним,
Хто прикидається.
Чи не тому так вважається,
Що тебе так рано
Почали купувати і продавати?
Коли ти перестанеш
Мене про що-небудь питати?
Бо я не маю що відповісти.
Якби тільки можна було знати
Те, що час може показати,
Життя тоді було б простим.
Все це випробування,
Уроки, які ти не здатен вчити.
Ти забудеш усі запитання
І зрозумієш, як далі жити,
Як тільки-но в пеклі побуваєш.
І доки ти повільно вмираєш:
Кров з твоїх вен витікає,
А часу все менше залишається.
Зараз ти вже знаєш:
Тебе слухати ніхто не збирається,
Навіть якщо ти будеш кричати.
Коли прийде час
Твоїм янголам демонами стати,
Ти зрозумієш якраз,
Що ти сам залишишся в результаті.
І не буде куди сховати
Те, що ти – лицемірне створіння,
Безглузді всі твої уміння.
Ти просто суперечливість,
Викликана твоєю ж брехнею,
Тебе до цього привела злість,
Бо ти керуєшся лише нею.
А що справжнє, хто-небудь знає?
Що ж, ось те, чого ти чекаєш,
Твоє самотнє вигадане життя.
Ти хоч знаєш, що таке почуття?