У низеньких будинках із цегли
Роки вже свій плин позначають,
У вікнах вогонь світить ледве,
І дивнії звуки лунають…
Здається мені час від часу,
Що там веселіше й тепліше,
Там Люди живуть, а не маса,
Всміхаються значно щиріше.
Для цього я надто вразлива,
Це паралізує волю,
Пройти просто неможливо –
Усе вийшло з-під контролю.
Пройти повз блискучі вітрини,
У вузенький провулок звернути,
Минути усі магазини
І разом із часом побути.
Віддати його тихим скверам,
Вдихнути на повні груди,
Сторічним всміхнутись деревам
Й забути мажорні етюди.
Для цього я надто вільна,
Це вирішить мою долю,
Не можу я бути покірна -
Усе вийшло з-під контролю.
Не хочу я жестів показних
Й престижу найвищих ґатунків,
А щирих відносин справжніх,
Незнаних для розрахунків.
Із душного теплого місця
Мене витягають щосили
Ті, хто із того ж тіста,
Хто справжнє життя полюбили.
Ми будемо жити відверто,
Нехай і зазнаємо болю,
Радіти ми будемо вперто –
Усе вийшло з-під контролю.