Я дивлюсь на тебе невинним поглядом,
одягнене у світло, висічене з каменю,
намагаючись зберегти сьогодення, я відчуваю як раз за разом втрачаю пам’ять,
спогади про тебе прокидають мене з хвилин сновидінь.
Над кроком часу сяє твоя байдужість,
непрохані погляди засуджують і плюндрують тебе.
Мов вітання вітру й прихильність дощів,
спогади про тебе заспокоюють мене в ці люті години.
Ночі такі теплі, та я ніжуся в тебе на грудях,
у цих відблисках небес дрімає вся Європа.
Я звикаю до смерті, сам час запрошує мене
знов побачити Відень та померти без жалю.