Я бачив, як ти танцювала на веранді
перед заміським будинком батьків твого кращого друга.
Сп’янілі, ми ковзали затокою
у краденому човні.
Довгі ночі, короткі дні,
коли нервові з’єднання згасали подібно до світла.
Нас може вбити лише повторення.
Ми простягалися, як тонкий дріт.
То де ж ми є зараз?
Де ми зараз, сьогодні?
Чи є хтось серед нас, хто бачить дорогу назад?
Що ти значиш для мене,
що я значу для тебе?
Що ми є одне для одного?
Ти прокидаєшся - й нема твоєї юності.
Відображення в зеркалі - лайно.
І все, що раніше було так просто
тепер стало дуже важким.
Як завжди, я тікаю в музику,
єдине місце де я - це я,
місце з простими чіткими правилами,
де великі мрії - закономірність.
То де ж ми є зараз?
Де ми зараз, сьогодні?
Чи є хтось серед нас, хто бачить дорогу назад?
Що ти значиш для мене,
що я значу для тебе?
Чи є хтось серед нас, хто знає?