Я був титан, був майже бог.
Я долю сам свою творив.
Я жив для себе, ні для кого
Все життя, безокий був -
Прозрів. Став біль частиною мене,
Гірку я чашу п’ю до дна.
Її пустив до тайників мого їства.
Іде в мені війна.
Хай ні в ночі, хай ні в зими,
Не зоставить Белль мене.
Хай катує серце, рани гоїть,
В прірву хай штовхне.
У свою холодну башту,
Все ховаюсь на балкон
І уявляю, як сюди
Вона прийшла, та це лиш сон.
Своє кохання я проспав.
І меркне світло, повний крах.
Вона далеко, годі навіть дотягтись.
Але стоїть в очах.
Хай ні в ночі, хай ні в зими
Я не згину, не помру,
Белль хай надихає
Все, що я в майбутньому зроблю.
Я в мою холодну башту
Заховаюсь на балкон,
Щоб уявляти, як сюди,
В цей бік, ведуть її сліди.
Разів мільйон я звав: «Прийди!»
Але все боюся сон.