На слід від моїх ран персти свої клади,
Зіркам наперекір сплітай дороги наші.
Відкрий ті рани — і вилікуй сліди
отрутою з двох доль, що ти змішала в чаші.
Із моїх снів ти зникнеш рано-вранці —
терпка, як аґрус, і духмяна, наче біз,
з вороночорним маревом волосся з глянцем,
з очима фіалковими, вологими від сліз.
Я вовком за тобою помчу у заметіль,
і твого серця, що — не відає жалю,
від гніву й смутку кригу скам'янілу
обіймами зігрію, вустами розтоплю.
Та з моїх снів ти зникнеш рано-вранці —
терпка, як аґрус, і духмяна, наче біз,
з вороночорним маревом волосся з глянцем,
з очима фіалковими, вологими від сліз.
Чи доля нас навіки з тобою пов'язала,
Чи чари розбудив якісь я випадково?
Не загадай відьмак того бажання —
чи зміг би мріяти він про твою любов?
І знову й знову зникнеш рано-вранці —
терпка, як аґрус, і духмяна, наче біз,
з вороночорним маревом волосся з глянцем,
з очима фіалковими, вологими від сліз...