Вітаю, Морок, давній друг
От знов до тебе говорю
Бо уява тихо крадькома
Розквітала щиро, як я спав
І видіння, що з'явились в голові
Ще живі
Серед звуків тиші
У цих видіннях я один
Блукав поміж міських щілин,
У сяйві тмяних ліхтарів,
Піднявши комір від сирих вітрів,
Коли в очах майнув неону блиск
Що ніч проріз
Торкнувши звуки тиші
І з того світла виник люд
Сто тисяч від усіх усюд
Люди кажуть та не говорять
Люди чують - слухати не хтять
Люди пишуть свої пісні, завжди німі
Боючись
Турбувати звуки тиші.
“От, дурні, ви не знаєте
Тиша ніби рак росте.
Ось слова мої, я вас навчу
Ось рука моя, вас відведу”
Та слова мої, як тихий дощ пішли
І луною загули в глибинах тиші.
І люд схилився і молив
До бога сяйва, що створив
І знак як засторога був
У словах він спалахнув
І сказав знак, що віщі слова
У метро знайдете на стінах,
В глухих кутках
Їх прошепоче тиша.