Привіт морок, мій давній друг
Прийшов я знову розмовляти із тобою
Бо уява тихо плазуюча
Залишила свої насіння як я же спав
І видіння, що посаджене було в мозку мойому
Ще залишилася
Серед звуків тишини
У цих неспокійних снів я самотьний йду
По вуских вулицах каблині
Під сяйві подорожних ліхтарів,
Піднявши я свій ковнір від зимноти та сироти
Коли в очах уколить блискавка світла неону
Що ніч з репала
І доторкнула звук тишини
І в те голе світло я побачив
Сто тисяч людей може ще і більше
Люди говорять та не розмовляють
Люди чують та не слухають
Люди пишуть пісні, які голоси не поділяють
Ніхто не в смілить
Турбувати ті звуки тиші.
“О дурні" Я сазав, ви не знаєте
Тишина ніби як той рак росте.
Чуйте слова мої, щоб я міг вас навчити
Візми руки мої, щоб я міг вас досягнути
Але слова мої, як тихий дощ пішли
І лунали в криницях тишии.
І люди поклонились і молились
До бога неона, якого вони створили
І та міта виблискала свою засторогу
У словах що вона оформлювала
І сказала міта "Ті слова пророків
записані у метро там на стінах,
І в коридорах межканців
І прошепочені в звуках тишини"