Старий на узбережжі моря йшов як кінчався день
Окинув оком небокрай, обличчям до вітрів
Збитий в бурях острів, пори року всі без змін
Анкераж без фарби та корабль без ім'я
Море без берегів для невідомого вигнанця
Він запалює маяк, світло на краю землі
Вказує їм шлях, засвітлює надії у серцях
Для тих хто вертає шляхом до дому здалеку
Це за давно забутим
Світлом на межі світів
Небокрай плаче
Ті сльози він залишив давно
Альбатрос літає, дарує мрію цього дня
Тих часів до того як він став невидимим для всіх
Принцеса там у башті, діти у полях
Життя дало йому це все: острів наче всесвіт
Тепер любов лиш спогад, марево в імлі
Вітрила у останнє здійняв, попрощався із світом
Якір у воду, дно морське на глибині
Досі залишилась на чоботях трава і усмішка під чолом
Це за давно забутим
Світлом на межі світів
Небокрай плаче
Ті сльози він залишив давно
Це за давно забутим
Світлом на межі світів
Небокрай плаче
Ті сльози він залишив давно