Просто візьми камінець і кинь його у море,
Потім дивися на брижі, що розходяться у мене,
Моє обличчя бризкає так лагідно у твої очі,
Колихаючи води наших життів.
Уривки наших спогадів лежать на твоїй траві;
Поранені слова сміху - могили минулого.
Фотографії сірі і порвані, розкидані у твоїх полях,
Літери твоїх згадок несправжні.
Носи смуток на своїй плечах, як пошарпане пальто.
У кишенях, зім'яті й подерті, висять згортки твоєї надії.
Світанок - твоя північ; кольори всі потьмяніли,
Колихаючи води наших життів, наших життів, наших життів, життів, життів, життів...
Наших життів.