Лицар Ґелехед
зайшов крізь віконце
уночі, як
був місяць надворі
Її за руку взяв,
свої кучері
з пліч струсив і сказав їй:
Ти стомилася від мрій.
Справді, так, з самого того дня,
як сів зі смертю на коня
її дикий чоловік,
сміялась, чули ми,
із новоприбулими,
та вечір слізьми їй тільки й тік.
І так до зорі їхніх днів.
Схиливши го-
-лову свою до його
колін, застигла умиротворена.
І посмішка зійшла,
й зітханнями зайшлась,
і всю трирічну тугу
йому вилила до дна.
Знаєш, присуд мій такий, здається,
що світ мені не западеться,
поки стане плакати весь час.
Берусь за працю допізна,
та чи не замала, хтозна,
а ти, що скажеш, га -
все пшик, за що би не взялась?
І так до зорі їхніх днів.
Він обвив її рукою,
і я її такою
за вісім місяців знайшла.
Від усмішки ні сліду,
лише поволоки слізні,
якби забарилась - не зійшла б.
Лицар Ґелехед пішов
із княгинею в квітах,
князь її літа
на всі миті.
І так до зорі
їхніх днів,
їхніх днів.