Солодкий запах великого суму стелиться землею
Стовпи диму підіймаються, вливаючись у свинцеве небо:
людина, лежачи, мріє про зелені поля й ріки
але вранці прокидається без підстави прокидатися
Її переслідують спогади про втрачений рай
в юнацтві чи мрії, вона не знає напевно,
її навіки прикуто до покинутого світу (1)
Цього замало, цього замало
Її кров замерзла та скипілася зі страху
її коліна затремтіли, вона відступилася уночі,
її рука ослабла у момент істини,
її крок збився
Один світ, одна душа,
Час минає, ріка тече
І вона розповідає ріці про свої втрачені любов і посвящення
і без слів відповідає той вир запрошенням,
тече, темний і бурхливий, в невідоме масляне (?) море,
зловісний натяк на те, що має статися.
Вітер віє усю ніч невпинно,
запорошує очі, засліплюючи мене,
і тиша промовляє гучніше за слова
порушених обіцянок.
1. можливо, мертвого