Повій, вітре, на Вкраїну, [Poviy, vitre, na Vkrayinu,] [Serbian translation]

Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину,

Де покинув карі очі...

Повій, вітре, опівночі.

Між горами там долина,

В тій долині є хатина,

В тій хатині – дівчинонька,

Дівчинонька-голубонька.

Повій, вітре, до схід сонця,

До схід сонця, край віконця,

Край віконця постіль біла,

Постіль біла, дівка мила.

Повій, вітре, тишком-нишком

Над рум’яним, білим личком,

Над тим личком нахилися,

Чи спить мила, – подивися.

Чи спить мила, чи збудилась,

Спитай її, з ким любилась,

З ким любилась і кохалась

І любити присягалась.

Як заб’ється їй серденько,

Як зітхне вона тяженько,

Як заплачуть карі очі, –

Вертай, вітре, опівночі!

А якщо мене забула

І другого пригорнула,

То розвійся край долини,

Не вертайся з України!..

Вітер віє, вітер віє,

Серце тужить, серце мліє,

Вітер віє, завиває,

З України не вертає.