Я не збираюсь тебе вчити, просто пару речей тобі покажу.
Сім століть кращі сини вмирали за країну нашу,
Cкільки бачив цей народ і скільки земля та нила,
Ця орда не дає спокою від Короля Данила.
І руйнує наші мури не ворог, а чвари блядські,
І коли вже знайдуть спільне всі Петлюри й Скоропадські?
Від Русі до наших днів - усі вади в нас одні:
Чи то дурні, бо бідні, чи все ж ми бідні, бо дурні?
Я не дивуюся Тік-Ток пісюхам - ляпне потім плаче,
Тут дорослі вкрали все, і навіть віру дитячу,
Я терпляче, брачо, мучу свій хіп-хоп й біт підкачую,
Все не дарма, поки бачу я в залі очі гарячі.
Точно втрачено не все. Є репчина, що думку завжди несе.
У нас різні величини, завдання, більшість повзе,
Бо ця нахаба вкрала блага,
Та в твої казки не вірять і в А-ба-ба-га-ла-ма-га.
Дещо накипіло, далі шлях правди топчу,
Я слова переплітаю вміло, як фарби Марчук,
Рано помирати, брате, падати в це жито,
Хай від карми дохнуть гади, а нам будувати й жити.
І ніхто не зміг силою стерти,
Ми самі свою долю гнівим,
Україна цінує лиш мертвих,
А ти потрібен нам, брате, живим!
І ніхто не зміг силою стерти,
І сумує відірваний Крим,
Україна цінує лиш мертвих,
А ти потрібен нам, брате, живим!
Ти потрібен нам живим, бо твій розум
Може зупинити всі наші сльози,
І цей трек, немов Микола Амосов,
Запускає твоє серце уколом адреналіну дози.
Проза, як просо, мій плуг на совісті тросах,
Кажуть: друг, краще ти не сунь в політику носа,
Роби бабки, ти пішак, все вирішують боси.
Та я їбашу, як ішак, в собі вбивши малороса.
Кажуть: брат, куди пропав, де старий простенький стиль,
Що за роки я накопав? До цього треба дорости.
Я проніс. Ти відчуваєш дух в рядках куплетних?
Я не можу вас лишити на цих блазнів безхребетних.
Поки ті псевдозірки ділять премії в кублі,
Я ніколи не міняв честь і душу на рублі,
Я в твої вуглі, брате, підливаю трохи палива
Ми досі валим! Тільки час поставить справжні бали нам.
Я йшов по сходах, гриз бетон,
Я в душі залишу міцний шов, як Борис Патон.
Всім респекти за саппорт. І знову піднялась рука...
Я повішу цей акорд, як КГБ Івасюка...
І ніхто не зміг силою стерти,
Ми самі свою долю гнівим,
Україна цінує лиш мертвих,
А ти потрібен нам, брате, живим!
І ніхто не зміг силою стерти,
І сумує відірваний Крим,
Україна цінує лиш мертвих,
А ти потрібен нам, брате, живим!