Хочу відпочити від сатири,
У моєї ліри
Є тихо тримтячі, легкі звуки,
Стомлені руки
На струни розумні кладу,
Співаю і такт головою киваю,
Хочу бути незлісним ягням,
Дитям,
Якого люди дорослі дражнили
Та злили,
А життя за чиїсь гріхи
Позбавило третьою страви.
Васильєвский острів прекрасний,
Неначе жаба в манжетах,
Звідси, з балконця,
Омитий потоками сонця,
Веселий він, брудний та ясний
Як маркер старий.
Над ним заглиблена просінь
І кличе, й співає, й тремтить
Задумливо осінь
Останнєє листя жовтить,
Зриває,
Кидає під ноги людей на панель
А в серці на змовкне сопілка:
Весна повернеться знов!
О, ніжна сплячко ведмедя,
Що смокче пальчики лап!
Твій незайманий храп
Бажаніший, ніж найгарношої леді цілунки,
Неначе моллю побитий я спліном,
Присипте мене нафталіном,
До скрині складіть і поставте мене на горище
Допоки не прийде весна.