Мало сказати,
Що переповнилась чаша,
Коли запах біди
У повітрі чути.
Я вже не лягаю,
Щоб лід не відчути
З твого боку ліжку;
Де ти мовчиш, та кожен тримає
Гордість та дурість свою.
Такі вже вперті, що легше померти,
Ніж сказати: "Прости, люблю".
Сказати
Один одному:
"Пробач".
Я не можу знайти тебе
Яку знав, хоч плач...
Того, що ти хочеш від мене,
Я не розумію.
Тa, що тут є, це не ти;
Як і той, що тут, це не я.
Це чужинці якісь,
Бісова сім'я.
О Боже, якби переробити
Тебе чи себе - все одне.
Такі вже вперті, що легше померти,
Ніж сказати: "Прости мене".