Трохи сумую за тим вітром,
А чи просто за твоєю білою спиною...
А той годинник не йшов,
Стояв нерухомо з ранку до вечора,
Як і я, вдивлявся в тебе.
Я не плачу через тебе ніколи,
Ніколи не зроблю нічого подібного, ні, ніколи... ні-ні-ні...
Відсторонюсь,
Ти мене більше не тривожиш.
Я лише думав, наскільки беззмістовно марити
І думати, що все гаразд, коли зима, а ти
Забираєш свої теплі руки,
Не обіймаєш мене і повторюєш мені, що я великий,
Нагадуєш мені, що продовжую жити в багатьох речах...
Будинки, книги, авто, подорожі, сторінки газет...
І навіть якщо я нічого не значу, принаймні, для тебе,
Дозволяю тобі мріяти,
І якщо тобі хочеться, піти...
Вибач, знаєш, я б не хотів тебе тривожити,
Але ти б не могла мені сказати, як це може скінчитись?
Не можу собі того пояснити,
Я не можу собі того пояснити...
Глибока ніч і повний місяць
Нам пропонували в дар лише атмосферу,
Але я любив її і все ще люблю...
Кожна деталь - це повітря, якого мені бракує.
І якщо я так почуваюсь, мабуть, весна...
Але ця відмовка вже не діє...
Я лише думав, наскільки беззмістовно марити
І думати, що все гаразд, коли зима, а ти
Забираєш свої теплі руки,
Не обіймаєш мене і повторюєш мені, що я великий,
Нагадуєш мені, що продовжую жити в багатьох речах...
Будинки, книги, авто, подорожі, сторінки газет...
І навіть якщо я нічого не значу, принаймні, для тебе,
Дозволяю тобі мріяти.
Я лише думав, наскільки беззмістовно марити
І думати, що все гаразд, коли зима, а ти
Забираєш свої теплі руки,
Не обіймаєш мене і повторюєш мені, що я великий,
Нагадуєш мені, що продовжую жити в багатьох речах...
Будинки, книги, авто, подорожі, сторінки газет...
І навіть якщо я нічого не значу, принаймні, для тебе,
Дозволяю тобі мріяти,
І якщо тобі хочеться, піти...
Вибач, знаєш, я б не хотів тебе тривожити,
Але ти б не могла мені сказати, як це може скінчитись?