Він натхненним і юним був
Вони – незліченний народ
Він їх підживлював міццю струн,
Співав, що світанок от-от
Свічки запалювали із ним
Аж дим був, немов від пожеж
А він співав, щоб втекти з тюрми
Вони співали з ним теж
[Приспів]
Вирвіть ґрати зі стіни
Кайдани скиньте й ланцюги
І стіни впадуть, впадуть, впадуть
І впадуть з ними вороги!
Скоро напам’ять знали всі
Мелодію пісні й слова
У ній співалось, у чому сіль
Й душа щеміла жива
Гучно співали, мов вистріл в вись
Плескали у світлі заграв
Ланцюг стискав, світанок баривсь
А він все грав і співав
Лиш подивіться, мільйонний народ
Відчули силу: вже час!
І з піснею, що світанок от-от
Містом пішли водночас
Валили пам’ятник, рвали стяг
Той – проти! Той – як і ми!
А хто сам по собі – найзліший враг!
Співак же був сам-один
Він бачив рівний люду марш
В шумі юрби співать не міг
Стіна ставала вища й вища
Ланцюг гойдався біля ніг...
Він бачить рівний люду марш
В шумі юрби співать не зміг
Стіна все вища, вища вища
Ланцюг міцніє біля ніг...