Гей, Містер Тамбурин, чувак, заграй мені!
Я не сплю, я не кваплюся, я підожду.
Гей, Містер Тамбурин, чувак, заграй мені!
На світанні-дзеленчанні за тобою піду.
І нехай вечірнє царство розвіялося в дим,
доторком одним,
залишився я ні з чим, але не сплячим.
Невже я утомився, ні, я вічно на ногах,
та темно у домах,
а старі провулки вимерли неначе.
Гей, Містер Тамбурин, чувак, заграй мені!
Я не сплю, я не кваплюся, я підожду.
Гей, Містер Тамбурин, чувак, заграй мені!
На світанні-дзеленчанні за тобою піду!
Візьми мене у мандри в магічному човні,
вже й очі вдалині, вже й пальці на струні,
вже й ноги ледве ждуть, щоб вирушити в путь я
не баритимусь.
Ходім куди завгодно, я розчинюся в нім,
у танці у своїм, із ритмом із твоїм —
о, я йому коритимусь!
Гей, Містер Тамбурин, чувак, заграй мені!
Я не сплю, я не кваплюся, я підожду.
Гей, Містер Тамбурин, чувак, заграй мені!
На світанні-дзеленчанні за тобою піду.
Хай почуєш ти кружляння і гойдання й вічний сміх —
це розвага на весь вік, це утеча нас усіх,
але крім небес немає огорожі.
І як почуєш вихори вертких стрибучих рим,
що ціляють в тамбурин, це лиш клоун, Бог із ним,
він за привидом старим все женеться і ніяк
догнать не може.
Гей, Містер Тамбурин, чувак, заграй мені!
Я не сплю, я не кваплюся, я підожду.
Гей, Містер Тамбурин, чувак, заграй мені!
На світанні-дзеленчанні за тобою піду.
Дай почезнути у нетрях димових кілець ума,
під руїнами всіма, вдалині од зимних мрев,
переляканих дерев, на вітристі береги,
де не з'явиться тугИ недремна варта.
Танцювать з алмазним небом у розкрилених руках,
силуетом на морях, із майданами піску,
власну пам'ять і судьбу заховавши в глибину,
дай забути про сьогодні аж до завтра.
Гей, Містер Тамбурин, чувак, заграй мені!
Я не сплю, я не кваплюся, я підожду.
Гей, Містер Тамбурин, чувак, заграй мені!
На світанні-дзеленчанні за тобою піду.
© Микола Байдюк, переклад, 2016