Мені потрібен ворог, спокій щоб здобуть,
Щоб все безглузде зрозумілим стало
Нехай за спиною моєю іскри упадуть
Із полум'я ненависті пречорного кресала
Мені потрібен ворог, щоб я жити вмів
Спокійно, знаючи що він десь поруч,
Щоб безупинно грім брехні гримів,
Щоби зшивала злоба день із днем власноруч.
Я потребую ворога, подібного собі,
Щоб змученого покидька являв собою,
Дитя, що слабшає від довгих тяжких зим,
Що з пляшки битої собі рихтує зброю.
Мені потрібен ворог, щоби я був я,
Коли любов в обіймах я тримаю,
Й тремтить рука скривавлена моя,
Що в складках сукні застібку шукає
І прийде він, і явиться мені
Пронизливо очима дивлячись моїми,
Виблискуючи місячним відбитком в них,
Який підсилюють гарячих сліз перлини.
Й згорить ущент, як пух тополі, мить,
І лють зненацька феєрверком запалає,
І кинеться тоді чорт чорта бить
У лахах блазнів - хай зла регіт залунає...
У крові заїржавіє залізо кулаків
Тестуючи на міцність кам'яних облич упертість
І злоба вийде із безумства берегів,
І запанує пир ненависті і смерті.
Й вдивляючись туди, у порожнечу, де
Після поразки ворог мій зазнав падіння,
Побачу на підлозі лиш розбитого себе,
В даремних молитвах про диво воскресіння