Моя щонаймиліша —
промовиста, як тиша;
ніколи не клянеться,
правдива, як жар, як лід.
Скрізь несуть троянди
і обіцяють все на світі,
вона ж сміється, наче квіти —
неможливо її купить.
У крамничках звичні теми,
обговорюють проблеми,
ще й розв'язують дилеми,
роблять висновки притьма.
Спорять про майбутнє,
моя любов незрушна:
нема удачі над поразку,
але й поразки взагалі нема.
Плащі й кинжали вічні,
мадам заносять свічі,
у церемонії верхівців
навіть пішак злобу таїть.
Статуї із хмизу
стоятимуть недовго,
моя любов це знає добре,
занадто добре, щоб спорити й судить.
А міст дрижить залізний,
селянський лікар їздить,
меткі племінниці банкірів
шукають щастя напролом.
Вітер б'є, як молот.
І ніч, і дощ, і холод.
Моя любов, неначе ворон –
в моїм вікні з поламаним крилом.
© Микола Байдюк, переклад, 2016