Я знаю, це кінець кохання,
І я собі зізнатись мушу,
Немов змія, розчарування
Повільно заповзає в душу.
І настають холодні дні,
Коли бракує тепло-слів…
Я знаю, це кінець кохання,
Неначе грім, а небо ясне,
І кажуть, що життя прекрасне…
Я розумію, більше нас не буде,
Не буду від обіймів шаленіти,
і обійматись з теплим вітром.
Так буду сумувати за руками,
і цілувати в небі білі хмари…
Коли твоїх очей не буде вистачати
Я буду їх шукати, а потім уникати.
Не будеш засинати у моїх долонях -
Твої цілунки ще живуть на скронях.
Коли в коханні вітер затихає,
Вогонь душі коптить, а не палає.
Ніколи не закінчиться ця гра -
несправедлива доля і гірка!
Ти пам’ятаєш ті щасливі дні,
Коли з тобою я палала у вогні?
Минуле проростає у майбутнє,
Тому старе кохання незабутнє.
Тебе так сильно хочу обійняти
Стомилася на самоті страждати.
Я знаю, це кінець кохання -
на згадку пісня залишається,
В якій звучать палкі зізнання,
Душа сумує, серце крається.
Якщо ми обидвоє вперті,
Хто скаже нам: "Люблю до смерті!"
Але повинні знати люди -
Кохання більше в нас не буде...
Ніколи не закінчиться ця гра -
несправедлива доля і гірка!
Ти пам’ятаєш ті щасливі дні,
Коли з тобою я палала у вогні?
Минуле проростає у майбутнє,
Тому старе кохання незабутнє.
Тебе так сильно хочу обійняти,
Стомилася на самоті страждати…