Тобі потрібне світло лише тоді, коли воно гасне,
Ти сумуєш за сонцем, лише коли починає йти сніг,
Розумієш, що любиш її, лише коли відпускаєш...
Розумієш, що тобі було добре, лише коли стає погано,
Ненавидиш дорогу лише тоді, коли сумуєш по дому,
Розумієш, що любиш її, лише коли відпускаєш...
І ти відпускаєш її...
Ти дивишся на дно своєї склянки
З надією, що одного разу твоя мрія залишиться з тобою,
Але мрії приходять не відразу, а йдуть так швидко...
Ти бачиш її, коли закриваєш очі,
Можливо, колись ти зрозумієш, чому
Все, до чого ти торкаєшся, гине...
Тобі потрібне світло лише тоді, коли воно гасне,
Ти сумуєш за сонцем, лише коли починає йти сніг,
Розумієш, що любиш її, лише коли відпускаєш...
Дивишся на стелю в темряві
Все та ж знайома порожнеча в твоєму серці,
Тому що любов приходить не відразу і так швидко минає
Ти бачиш її, коли засинаєш,
Але її не торкнутися і не втримати,
Тому що ти занадто сильно кохав її, і пішов у це почуття з головою...
Тобі потрібне світло лише тоді, коли воно гасне,
Ти сумуєш за сонцем, лише коли починає йти сніг,
Розумієш, що любиш її, лише коли відпускаєш...
Розумієш, що тобі було добре, лише коли стає погано,
Ненавидиш дорогу лише тоді, коли сумуєш по дому,
Розумієш, що любиш її, лише коли відпускаєш...
І ти відпускаєш її...
І ти відпускаєш її...
І ти відпускаєш її...
Тобі потрібне світло лише тоді, коли воно гасне,
Ти сумуєш за сонцем, лише коли починає йти сніг,
Розумієш, що любиш її, лише коли відпускаєш...
Розумієш, що тобі було добре, лише коли стає погано,
Ненавидиш дорогу лише тоді, коли сумуєш по дому,
Розумієш, що любиш її, лише коли відпускаєш...
Тобі потрібне світло лише тоді, коли воно гасне,
Ти сумуєш за сонцем, лише коли починає йти сніг,
Розумієш, що любиш її, лише коли відпускаєш...
Розумієш, що тобі було добре, лише коли стає погано,
Ненавидиш дорогу лише тоді, коли сумуєш по дому,
Розумієш, що любиш її, лише коли відпускаєш...
І ти відпускаєш її.