Сіре небо співатиме пісню дужої бурі,
розіб’ється на тисячі уламків, в нім наше спасіння.
Я крокуватиму цими зниклими шляхами до своїх спогадів
про твоє обличчя в моїх долонях, про твої очі, охоплені дрімотою.
Це дихання страху, що змушує нас піти,
відступити перед нашими муками, нашими безсонними ночами.
Ми були такі молоді та легковажні, що й не помічали,
як лютують над нашими головами лихі грози.
У наших келихах - чорне вино, отрутою просякли наші життя.
Нехай течуть по моїх щоках сльози забуття,
подрібнені тугою, що ми її не бачили,
хай і надалі з’являються над головами в нас обриси лихих гріз.