Як коли переїжджаєш, бо ти сам,
Як коли питаєш навколо, але нема тобі пробачення,
Як коли куди б не пішов, всюди нема світла,
Як завжди, з ким би не говорив... завжди той же голос...
І тобі потрібно, потрібно бути сумним,
Ти хочеш того, але помилки не існуюють,
Існують тільки, коли вечір,
І помиляється тільки той, хто хотів.
І куди б я не пішов, куди б не пішов,
Цей страх повернеться завтра, завтра,
І куди б ти не пішов, куди б не йшлося,
Ти не втрачаєш певности і стискаєш свої "чому".
Тому що помилки не існують,
І страх не існує,
Бо, хто ненавидить, знаєш, може вдавати,
Тільки щоб подивитись, як ти плачеш,
Але я тебе любитиму...
Як коли через сум мотаєшся по світу,
Як коли на мене дивишся, а я не відповідаю,
Як коли, як завжди, завжди чекаєш,
Як коли дивишся тільки на свої недоліки...
А коли нічого, нічого не може тебе образити,
Це тільки тоді вмієш по-справжньому бути,
Тільки інколи, деякими вечорами,
Тільки коли любиш себе.
І куди б я не пішов...
Часто ти хотів би пару крил...
Часто найбанальніші речі...
Часто обіймаєш свої зорі,
Або часто тебе обмежує шкіра?...
А я любитиму тебе поза всяким завтра,
Більше, ніж будь-хто інший, ніж ти сподівався,
І зараз мені не до вдавання,
Мій погляд, ти ж вмієш його читати!
Є речі, які не вмієш приховувати,
Є твої речі, яким не вмію співпереживати...
Якби ж я вмів програвати
Без потреби коли-небудь здаватись...
Але помилки не існують,
І страх не існує.