Я вимикаю телевізор,
Я пишу тобі листа
Про те, що правда про життя
Огидна і проста,
Про те, що вже немає сил,
І що я мало не запив,
Та не забув тебе.
Про те, що телефон дзвонив,
Хотів, щоб я встав,
Зібрався і пішов,
Та нічого не питав,
Та тільки я його послав,
Сказав, що втомлений украй,
І цілу ніч не спав.
Я жду привіту,
Крихти надій розбиті,
Жовтим падає цвітом
Літо.
А погода – як на зло
Дощ іде четвертий день,
Хоча по радіо сказали:
Буде спеки повні жмені.
Втім, у місці тім, де я
Ще зберігається тепло,
Та сумно все одно.
А дні ідуть безупинно,
Є в нас все необхідне,
І так нічого ще живем, -
Дощі найбільша із проблем.
А телефон зламався,
Мовчать позивні,
Й так затишно мені.
Як без тебе жити?
Крихти надій розбиті,
Жовтим падає цвітом
Літо.
Біля нас будівництво,
Здіймається кран,
І закритий за рогом
Давно ресторан,
На столі стоїть банка,
А в банці тюльпан –
Усе знайоме нам.
І так ідуть за роком рік,
Так життя пролетить,
І в котре над головою
Гроза прогримить,
Та може буде хоч день,
Може буде хоч мить,
Коли нам пощастить.
Як з тобою стрітись?
Крихти надій розбиті,
Жовтим падає цвітом
Літо.