Три роки сонячного світла, я не пам'ятаю зим
Та ти знаєш що я не холодний, я надто себе зігрів
Звичайні хвороби росту; та вона плакала з мого "кохаю"
Чи були то сльози радості? - я й досі не знаю.
Вона казала, що збереже ті трусики
Та кров - то сувенір кохання
А потім те бурхливе літо, знову й знов
Це любов, любов
І не можу її я здихатись
Вище голову, горда дочка, хай батько твій тобою пишається
Бо нами мощена дорога та, я ще й досі на ній залишаюся
Вона лише геть веде від літніх суконь квітчастих
Але кінець в неї, там де початок, безлад прекрасний
Це любов, любов
І сенсу її мені не знайти
Ти змушуєш мене дертися на стіни
Все б'ючи мене по яйцях постійно
Ти змушуєш думати, що я дотепний
Годуючи мене кров'ю й медом.
Це любов, любов
Це любов, любов
І не можу її я здихатись
Та я не можу більше ні у що вірити
Бо я не можу розгадати її
І я не можу маску зірвати з неї
То ж я не можу замовкнути про неї
Бо я не можу викинути з голови її.
І свій останній волос втратив я через неї
І свій останній подих я витратив на неї
І хай деруть з мене шкіру, аби знайшов її
Я, в біса, дурень, щоб покладатись на неї
Та я живлюся нею, ні, я її святкую,
І скоріш помру я, ніж дозволю тобі жити без неї