Я божеволію... Я, я божеволію, я...
Я божеволію... Я, я божеволію, я...
Всю ніч не міг заснути, тинявся.
Вештався мов навіжений.
Що буде за два роки,
Якщо зараз, за два дні,
Я згораю,
І всі запитують мене:
«Що нового? Як ся маєш? Що ти відчуваєш?»
Я втрачаю це.
Вона найвродливіша в країні, ба навіть більше,
Жодна не схожа на неї, а вона...
Вона мов гімн.
Кому вона не знана?
Вона одна на мільйон.
Я геть не розумію її!
Вона каже мені: «Приходь», вона каже мені: «Бувай».
Вона каже мені: «Ще», вона каже мені «Годі».
Не збагнути, що вона робить,
Завжди те, що вона схоче.
Вона каже: «Зупинись», вона каже мені «Їдь».
Вона каже: «Повернись», не каже: «Дякую».
І я не збагну, що з нею робити,
Повір мені.
Я божеволію... Я, я божеволію, я...
Я божеволію... Я, я божеволію, я...
Все, що вона має, з нею.
Скажімо, що їй нічого не бракує, дякувати Богові.
Вона вийме з мене душу,
Та воно того варте.
Я не відступаюсь.
Ой!.. Вона мов гімн.
Кому вона не знана?
Вона каже мені: «Приходь», вона каже мені: «Бувай».
Вона каже мені: «Ще», вона каже мені «Годі».
Не збагнути, що вона робить,
Завжди те, що вона схоче.
Вона каже: «Зупинись», вона каже мені «Їдь».
Вона каже: «Повернись», не каже: «Дякую».
І я не збагну, що з нею робити,
Повір мені.
Вона каже мені: «Приходь»,
Вона каже мені: «Бувай».
І я не збагну, що з нею робити...
Вона каже мені: «Приходь», вона каже мені: «Бувай». (Я божеволію).
Вона каже мені: «Ще», вона каже мені «Годі». (Я божеволію).
Не збагнути, що вона робить,
Завжди те, що вона схоче.
Вона каже: «Зупинись», вона каже мені «Їдь».
Вона каже: «Повернись», не каже: «Дякую».
І я не збагну, що з нею робити,
Повір мені.
Я божеволію... Я, я божеволію, я...
Я божеволію... Я, я божеволію, я...