Настала ніч. Дивлюся TV-шоу.
Ненавиджу самотні ночі -
cама до себе веду розмову…
Шалений вітер рветься у вікно,
блукає погляд по кімнаті,
мовчить домашній телефон,
а я у капцях і в домашньому халаті...
Ніхто дзвінком сьогодні не здивує,
мої благання не почує.
Вже вкотре Господа молю -
нехай прийде до мене чародій
у час вечірній,
хто зможе розігнати ночі тіні,
хто темряву важку розвіє,
і світло сонця знову зазоріє!
Життя яскраве бачу на екрані -
це так не схоже на звичайні будні!
Жінки розкішні в ресторані -
надмірно лицемірні та облудні…
І стомлена від споглядання
чужого і фальшивого життя,
відкрила я вікно
назустріч таємничій ночі,
але нікого там не бачать очі,
лякає загадкова порожнеча,
і темрява, як шаль шовкова,
так ніжно обіймає мене за плечі…
На зміну ночі прийде ранок,
потішить знову ароматами
смачний сніданок,
в турботах промайне звичайний день,
а потім вечір - час натхнень,
і ніч самотня та німа,
а за вікном, холодна і жорстока,
безжальна і засніжена зима...