Я добре навчився вертатись додому
будь-яким чином, з будь якого місця,
самотнім уздовж дороги.
Я маю вірного старого друга,
який чекає на мене ввечері,
який підтримує в будь-якій ситуації -
як нав’язлива проблема,
як привид у моєму мозку,
якого я ніколи цілком не позбавлюсь.
Твої слова такі чудові,
ти так вмієш усміхатися, що я тану,
ти вмієш так віддавати, що я змушений взяти.
Я би теж хотів бути таким відважним,
я би дуже хотів прийняти твою любов,
але тут наші шляхи розходяться, пробач.
А якщо ти інколи сумуватимеш за мною -
можеш вимкнути всі лампи,
бо я завжди буду десь у темряві.
І от дзвонить телефон,
мені вже час іти.
Дехто хоче, щоб я вертався додому:
це мій старий друг-демон,
зі свого тихого темного кутка.
Бувай! Може, ми ще колись побачимось.
Ти ж можеш мені часом зателефонувати -
я охоче можу пробалакати
всі сухі сірі ночі напроліт.
Я так боюся раптом з’явитися
в іншому місці
це ж тому я збираю на квитки туди й назад.
Я хочу мати вільні шляхи для відступу,
я хочу мати свої улюблені тістечка
на столі протягом цілого довгого життя!
Я знаю, що я неправий,
знаю, що ти бачила
як самотньо я йду по життю.
Я знаю, що це гра,
я знаю, що тобі довелося боротися за те,
що я сприйняв як належне.
Але ось дзвонить телефон,
і мені вже час іти.
Дехто хоче, щоб я вертався додому:
це мій старий друг-демон,
зі свого тихого темного кутка.
Бувай! Може, ми ще колись побачимось.
Ти ж можеш іноді сумувати за мною,
ти можеш дивитися широко розкритими очима на зорі,
аби ми мали щось спільне.
Але ось дзвонить телефон,
і мені вже час іти.
Дехто хоче, щоб я вертався додому:
це мій старий друг-демон,
зі свого тихого темного кутка.
Бувай! Може, ми колись побачимось знов.
колись побачимось знов,
колись побачимось знов.