Чого ж мені сумно,
Чого ж мені дивно,
Чом же третій вечір
Милого не видно?
Не видно, не видно,
Та ще й не видати,
Повів до Дунаю
Коня напувати.
Повів до Дунаю
Коня напувати –
На жовтім пісочку
Два слідочки взнати.
Що перший слідочок
Коня вороного,
А другий слідочок –
То мого милого.
Піду я в садочок,
Нарву я квіточок
Та й поприкриваю
Милого слідочок.
Щоб роса не пала,
Пташки не бродили,
Щоб мого милого
Другі не любили.
Чого ж мені сумно,
Чого ж мені дивно...