Вона його садить на закляклий стілець
Погладжує спину, у волосі вінець
Не бійся заплакати – каже Вона
Сидить непорушно, в очах дивина
Безжалісний місяць знадвору
Сам не свій, а Він все тягнеться в гору
Лишень запустіння відчутне
Всередині холод попутний
В нас з тобою
Все може йти гаразд
Тільки подивися правді у вічі
В нас з тобою
Холод повсякчас
Пливи за течією
Поки Патер сидить і плаче
Плач – єдине, що він бачить
Морок й світло у деталях
Зупинитися був в праві
Відмовляючись від справжнього знання
Кожну страву відхиляє навмання
Зголоднілий від доброти
Не в стані надати зцілення
В нас з тобою
Все може йти гаразд
Тільки подивися правді у вічі
В нас з тобою
Холод повсякчас
Пливи за течією
«Якщо втратив все що мав?»
Чужоземець до Батька промовля
Свідок нестямний
Що «погане» б не сказав
Замість бігти навздогін за найближчою з дівчат
Відзначає пасм славетних аромат
Каже: «Люба, ходімо зі мною хутчіш
Покажу цілий новий світ