Під вільхою задрімав єсавул молоденький,
Притуливши голову до доброго сідла.
Не буди козака, ваше благородіє,
Бо йому наснився дім, мати та верба.
Уві сні він бачить Дон, та лампаси дідуся,
Ще бешкетників братів, що осідлали тин,
Та сестру свою, дівку дуже вередливу,
Від якої він малим утікав в кущі.
А на вікні наличники,
Гуляй, співай, станичники,
Очі чорні в віконці тім,
Гуляй, співай, козачий Дон.
Не буди, отаман, єсавула вірного,
Він від смерті тебе спас у бою лихому.
Ще разів із сто тебе збереже, напевно,
Тож, отаман, не буди доленьку свою.
Спалахнули кущарі іван-чаєм рожевим,
Та від скошених, від трав тягнеться туман.
Під вільхою задрімав єсавул на роздиху,
Не буди ти свого друга, отаман.