Про славетні давні дні розпочнемо повість,
Року Божого це сталось шестисот якогось,
Як спускатись в наші землі нова сила стала,
Блакитна кров на чолі стояла.
Земля двигтить, камінь тріска,
З небесної брами
Білий лицар виїжджає
З ясним мечем славним.
— Дай мені святу землю взяти,
Бо земля то і дитя і мати.
Люби свою землю,
Дім собі на ній зведи,
І ціною крові
Своїх рідних захисти.
Люби свою землю,
Всі рясні її плоди,
І завжди достойно й гідно
Шлях земний по ній пройди.
— Дай мені святу землю взяти,
Бо земля то і дитя і мати.
Назад їде білий лицар крізь небесну браму,
Залишив в багатстві й мирі землю нашу славну.
Пред небесним Отцем кликнув вустами із злата:
— Передав я святу землю у руки хорвата.
Це славетна земля моя мила знає,
Про речі ті добре пам’ятає.