Забуваю
ще трохи,
і тебе побачу,
солодка очікувана омана,
викарабкаюсь
і сягну високо,
позаду залишу сум і зневіру.
Ні,
не кажи мені, який ти,
як ти змінишся,
волію не думати,
не кажи мені, як ти,
за кожні образу і плач
я себе вибачаю
Забудь,
дозволь, щоб було просто,
Забудь,
шукай поміж хмарами,
Уяви, що йдеш геть,
що губишся у вітрі,
нічого не зупиниться…
Забудь
світло, що загоряється,
Забудь
вузли, що розв’язуються,
Є музика,
куди б ти не пішов,
і темрява, яка здається зимою,
нас перемалює.
Ех, бачиш, який ти…
Так і залишаєшся там, нерухомий,
тебе влаштовує твій біль,
не кажи мені, що ти зробиш
любов – лиш слово,
був момент ,
і момент є зараз,
Забудь,
дозволь, щоб було легко,
Забудь,
роздуй попіл,
Ти музика,
куди б ти не пішов,
і темрява, що здається вічною,
не налякає нас.
Забудь
руки, що здаються
Забудь…
Між хмарами – світанок…
Звичка нас разом –
це тінь, знаєш…
для нас, які написали і стерли все,
і піднялися на всі висоти, не питаючи, чому…
Забудь…