Я жила, не міркуючи багато,
І сумувати мені було б смішно.
Все, здавалось, літо позаду,
Дощ осінній постукав у вікно.
А небо восени сіре з блакиттю.
До півдня тягнуться, за собою ваблячи
Дикі лебеді, дикі лебеді,
Ніби сум мій.
Не чекала, і думати не хотіла,
Що колись дощем
Розмиє шлях.
Не лихо, що осінь пролетіла,
Просто шкода, що літо не повернеш.
А небо восени сіре з блакиттю.
До півдня тягнуться, за собою ваблячи
Дикі лебеді, дикі лебеді,
Ніби кохання моє.
Що ж, сумувати тепер, напевно, пізно
За днями, що минули,
За мріями, що не здійснились.
Листя, таке схоже на зорі,
Падає, кружляючи, до ніг моїх.
А небо восени сіре з блакиттю.
До півдня тягнуться, за собою ваблячи.
Дикі лебеді, дикі лебеді,
Ніби доля моя.