Хто це мандрує крізь бурю й ніч в таку пізню годину?
Це батько зі своєю дитиною,
Він тримає хлопчика на руках,
Дитині тепло й затишно.
"Сину мій, чому ти ховаєш так налякано своє обличчя?" —
"Чи ти не бачиш, татку, Вільшаного короля?
Вільшаного короля у короні та зі своєю свитою?" —
"Синку, це лише туман."
"Любий хлопчику, ходи сюди!
Ми пограємо в гарненьку гру,
Подивимося на яскраві квіти, що ростуть на бе́резі,
А моя мати пошиє нам золоте вбрання."
"Батьку мій, хіба ти не чуєш,
Що Вільшаний король мені щось тихенько обіцяє?" —
"Заспокойся, хлопчику мій, це всього лиш шурхіт вітру в листві." —
"Чи не хочеш ти, хлопчику, зі мною піти?
Мої дочки вже на тебе чекають,
Мої дочки очолюють ряди ночі,
Вони залюбки потанцюють і заспівають для тебе."
"Батьку мій, хіба ти не бачиш
Дочок Вільшаного короля в цьому похмурому місці?" —
"Сину мій, я прекрасно усе бачу:
Це всього лише старі сірі луги."
"Я тебе люблю, твоя краса мене спокушає,
А так як ти не хочеш це зробити добровільно, доведеться використати силу."
"Батьку мій, він доторкнувся до мене!
Вільшаний король робить мені боляче!"
Батькові стає страшно, він швидко мчить вперед,
Тримає на руках нещасну дитину,
Нарешті, хоч і з великими зусиллями, дістався він двору.
На його руках лежав мертвий хлопчик.