Людські потоки
Не чують маячню моєї нудьги
Лещатами скроні,
Косою паростки, затемненням світло.
Ні лав, ні узяв, а мені вже не вірять
Прямо від дверей поглядом міряють
Втеча - мій імунітет
Люди-звірі з'їдять по критерію
Знову дурний бій, несу втрати я
Мій пістолет
Атмосферним стовпом давить повітря,
Тінь вагання на обличчях людей
Я піду в світ нулів, клікати пізно
І стукати у день закритих дверей.
100 сотень портретів
Переді мною одним обличчям
Не видно просвіту
Тіней змикається кільце
Натовп сліпий, обличчя-потилиці
Свиня-скарбничка набита тирсою.
Думки втрачають колір
Стоїть в оточенні, в заціпенінні
Чекає на хліб, на видовища, на команду зверху, знамення.
Виходу нема.
Атмосферним стовпом давить повітря,
Тінь вагання на обличчях людей
Я піду в світ нулів, клікати пізно
І стукати у день закритих дверей.
Збитий з ніг натовпом, тропою збитий з пантелику.
Довго бути 1 000 000 005-им, конкретно, скільки
Волочити життя волоком, вити вовком?
Спокійно - тільки без самоволок.
Вибух - і уламок впав на своє місце,
Тут він місцевий, йому не тісно
З тими разом, з ким цікаво,
Хто зроблений з ним з одного тіста.
Слід.
Індивід пиячить на шляху до волі,
Молиться, колеться або втрачає клепку.
Я замітаю слід
Потім ця воля його поховає,
А я валю з матриці, ба не доженуть.
Атмосферним стовпом давить повітря,
Тінь вагання на обличчях людей
Я піду в світ нулів, клікати пізно
І стукати у день закритих дверей.