Для тебе я просто дикунка
Яка бачила лиш свій край, а ти всіляких сто
Пізнавши вир стихій, у гордині ти - сліпій
Не завжди розумієш, хто є хто
Хто тут хто
Ти думав, ця земля стає твоєю
Мовляв, усе моє, якщо тут я
Та все на світі дане нам землею
Є живе, має дух свій та ім'я
Для тебе справжні люди, це, напевно
Ті, хто бачить дорогу лиш одну
Послухай-но чужинку, і, можливо
Ти прокинешся на мить зі свого сну
Чи ти чув, як виє вовк на цю небесну путь?
Чи бачив, як руда сміється рись?
Цих лісів не відчував ти досі, мабуть
І не знав про вітру ніжні кольори
Ти не знав про вітру ніжні кольори
Знайди узлісся повні стиглих ягід
До них я стежку знаю не одну
Відкрий скарби каньйонів і галяви
І хоч раз не зважай на їх ціну
Ці ріки вже мені як рідні сестри
Мене тут упізнає все живе
Де в колі з усіма однім ростеш ти
Жодна сила нам його ні розірве
До сонця прагне наш гай
Не рубай його, не губи цей край
Тут повинен вити вовк на цю небесну путь
Хоч як ти про життя не говори
Але відчути ці ліси ти зможеш, мабуть
І розпізнати вітру ніжні кольори
Можна світ увесь пройти і нічого не знайти
Та вітрі пізнати колір здатен ти