Довгі ридання скрипок осені
Ятрають мені серце
Своєю одноманітною знемогою.
Усе душить мене,
І, зблідлий,
Коли надходить час,
Я пригадую старі дні і плачу;
І я йду геть від цього
Назустріч дикому вітрові,
Який несе мене туди й сюди,
Неначе зів'ялий листок.