Залиш усе і встань,
З хати вийди, хлопця заткни, що
Вишкірив ікла, слини тут розпустив,
Як звір свій ритм тут відбив,
Потім багато разів повторив.
Лезо - слово, усе кров'ю залив,
Твоя кохана людина, коли вени розкрила.
Уклади хворих, і дзвін відіб'є,
З монетами на очах, небіжчик заспіває.
Я трясуся,
Тремчу від теплого повітря, який
морозить,
Я такий самотній,
І кожен мій промах знову
Ранить мене глибоко...
Найважче почати все знову,
Чим не міняти зовсім...
За мною летять чорні дрозди,
Могилу собі я копав.
Все ближче, проковтнуть мене,
Накрила біль, як хвиля,
Я отримав, що віддав...
Тече піт крізь лист, як дня кінець,
Розтратив себе,
Попався в свої помилки сам,
Така ціна...
Найважче почати все знову,
Чим не міняти зовсім...
За мною летять чорні дрозди,
Могилу собі я копав.
Все ближче, проковтнуть мене,
Накрила біль, як хвиля,
Я отримав, що віддав...
Упав я на підлогу, як бувало вже.
Дайте мені зітхнути! Бути не можу тепер
Ким хочу, і ким повинен на вічній війні.
Як колодязь, що з отрутою, прогнилий в ядрі,
Кров тече, початок в лихоманці трясти.
Я трясучись в тому пеклі від звичок своїх,
Уклади хворих, дзвін відіб'є.
З монетами на очах, мертвий заспіває ...
За мною летять чорні дрозди,
Могилу собі я копав.
Все ближче, проковтнуть мене,
Накрила біль, як хвиля,
Я отримав, що віддав...
Я отримав, що віддав...
Я отримав, що віддав...