Як я смутний сидів при ній
Перед шибкою вікна
Спав на колінах в неї кіт
А світ за вікном занепадав
Мовила м'яко так мені
З очима, скреслими від вій
Ми притислися до вікна
Як я смутний сидів при ній
Сказала: "Батько, мати, сестра, братик
Дядько, тітка, внучка, внук
Рекрут, юнга, штукар, лікар
Вчений, священник, підмайструк
Земля й місяць, сонце й зорі
Планети й бризкохвості комети
Всі вони навсе спадають
Любо, дивно, іскрометно"
І всміхнулася мені,
Щоб одвіт почути мій
Її волосся з пліч спадало
Як я смутний сидів при ній
Як я смутний сидів при ній
Передала кота вона
Мені та й знов ми притиснулись
Обличчям звичним до вікна
"То, може, й так, як мовиш ти, -
Сказав, - Та бач, хтось падає он там
Дивись, махає він сусідам
Та рук не видно їх чоботам
Всяк рух від себе - їм ні до чого
Бо тільки лиш тягам своїм дають хід
Хтось он з рову простягує руку
Бач, а інший об нього спіткнувсь мимохіть"
Я повернувся до неї й тремкою
Рукою з віч волосся змів
І кіт застрибнув їй на коліна
Як я смутний сидів при ній
Штори враз вона запнула
"Коли ж то вже навчишся ти
Що те, що за вікном вершиться
Ніяк не твої клопоти?
Бог одне тобі серце дав
Ти не дім усім тим серцям свого братства
І Богу що твоя сердешність
Абощо більше повна халепа з нею в бідацтва
Ані що ти отут сидиш
І судиш в віконці Його світ сотворенний
Коли настигли печалі
Марні, намучені і просто мерзенні"
І голову відвела вбік
І сльози, як горох, з-під вій
Не міг ніяк я усміху збутись
Як я смутний сидів при ній